У ДНЗ №155 практичним психологом проведено тренінг з педагогами на тему:

"Особливості адаптації дітей з ООП"

Як підтримати дитину у стресовій ситуації?

Корисна інформація для батьків

Стрес — це реакція організму у відповідь на дуже сильний зовнішній подразник. Загалом це нормальна реакція людини, захисний механізм нашого організму. Під час стресу відбуваються глобальні психофізіологічні, біохімічні зміни в організмі. Для дитини він не шкідливий, якщо вона швидко долає негативний вплив чи адаптується до нього. Виникнення стресу в дитини означає, що вона включилася в певну діяльність, спрямовану на протидію небезпечним для неї впливам. Однак здатність до адаптації не безмежна. У разі якщо інтенсивність та тривалість негативного впливу стресу перевищують можливості протидії організму, виникає дистрес — стан хронічного стресу. Він спричиняє надмірне психічне, емоційне та м’язове напруження, порушення діяльності внутрішніх органів та зміну поведінки.

Як дитина реагує на стрес?
Організм у стані стресу діє за програмою «Боротися чи врятуватися втечею». У таких ситуаціях працює так званий мозок ящірки (лімбічна система), що сформувався у людства мільйони років тому. Це дуже важлива частина мозку: саме вона швидко реагує на небезпеку й забезпечує наше виживання. Коли загроза минає, мозок опрацьовує інформацію й пояснює те, що трапилося. Так діти та дорослі отримують досвід.

Безпека та життя дитини безпосередньо залежать від її рідних і близьких дорослих, а також від того, як вони допомагають їй впоратися зі стресом. І що менша дитина, то більшої допомоги від батьків вона потребує в «опрацюванні» стресових ситуацій, адже зона мозку, яка за це відповідає, ще не сформована, а «мозок ящірки» є домінувальним інструментом реагування.

Саме тому нам насамперед необхідно заспокоїти «мозок ящірки» дитини, а вже потім говорити з нею. Коли в дитини вирують емоції, раціональне мислення не запускається. Тому нотації дорослих не спрацьовують. І щоб дитина вас почула, спочатку їй треба заспокоїтися. Не повчайте її і не виявляйте агресію до неї, бо вона вас сприйме як загрозу й опиратиметься. Заспокойте дитину, і тоді в неї ввімкнеться мислення і вона буде готова до діалогу.

Також для дітей дуже важливим для подолання стресових ситуацій є стабільний стан (чи принаймні врівноваженість) дорослих. Батьки мають зосередитися на стабілізації власних емоцій та відновленні безпечного зв’язку з дитиною.

Як батькам контактувати з дитиною, яка перебуває у стресі?

1. Якщо дитина не проти тілесного контакту, ви можете її обійняти, погладити по голові чи потримати за руку. Тілесний контакт допоможе їй відчути себе в безпеці та комфорті. Це пом’якшить її емоційну реакцію на стрес.

2. Зоровий контакт потрібен, щоб дитина усвідомила важливість того, про що ви їй розповідаєте, і ви могли спостерігати її реакцію на ваші слова. Це є ознакою надійної прив’язаності.

3. Намагайтеся розмовляти з дитиною м’яко, тихо, спокійно.

4. Спостерігайте за емоціями дитини, і якщо ви помічаєте якісь негативні зміни, зверніться до пунктів 1–3.

5. Взаємодійте з дитиною — пограйте у гру, розкажіть історію, попросіть виконати якесь маленьке завдання.

6. Після переїзду не залишайте дитину саму надовго, не відправляйте її одразу до санаторію, табору, до родичів чи знайомих. Після пережитого стресу їй буде набагато легше заспокоїтися, якщо її близькі будуть поруч.

7. Створіть розклад для малечі. Невеличкий план на день чи тиждень допоможуть їй не зациклюватися на війні та розвиватися. Наприклад, вранці робіть зарядку, домовтеся про години для навчання, вдень ходіть на прогулянку, ввечері переглядайте разом мультик чи грайте в ігри.

8. Допоможіть переосмислити стресову ситуацію дитині. Попросіть її спробувати дати інші пояснення причин неприємних подій. Батьки повинні допомагати своїм дітям тлумачити життєві ситуації більш позитивно. Звісно, іноді трапляються об’єктивно стресові ситуації. У таких випадках батькам необхідно допомагати своїм дітям справлятися з ними в інші способи.

9. Допомагайте дітям змінювати їхні уявлення про стресові ситуації. Переконання дітей мають істотний вплив на них самих: на те, як вони себе поводять, кого обирають у друзі, чим захоплюються поза школою тощо. Дитячі переконання певною мірою також визначають, що може стати причиною стресу для них, а що ні. Іноді деякі дитячі уявлення призводять до посилення стану стресу. У таких випадках батькам необхідно спробувати змінити їх. Мова йде про шкідливі та неадаптивні переконання. Наприклад, діти, які вважають, що повинні отримувати оцінку 12 за кожне домашнє завдання, а будь-яка інша оцінка розцінюється ними як поразка, відчувають стрес, коли не отримують найвищого балу. У цьому разі батьки повинні допомогти їм змінити свої переконання, пояснивши, що нижчі за 12 оцінки — це теж нормально.

10. Ініціюйте розмови про почуття. Вчіть дітей орієнтуватися у світі емоцій та почуттів.

11. Уважно слухайте розповіді дітей про те, що вони відчувають і думають з приводу того, що відбувається.

12. Ставтеся серйозно до дитячих переживань і не ігноруйте страхи дитини, якщо вона з вами ними поділилася. Замість «Не вигадуй, у темряві нічого немає» скажіть: «Давай разом перевіримо. Може, то так одяг лежить, а тому може щось здаватися».

13. Не заражайте дитину власними страхами. Наприклад, якщо мама щоразу говорить малюкові не підходити до кицьки, бо та вкусить та подряпає, то, звісно, дитина боятиметься котів.

14. Пояснюйте дітям факти та вислуховуйте їхню реакцію. Правдиво відповідайте на запитання, але враховуйте вік та психологічний стан дитини.

15. Давайте дитині лише ті обіцянки, які можете виконати.

16. У разі необхідності дійте спільно з дитячими психологами, службами підтримки, соціальними працівниками, вчителями.

17. Якщо стан дитини викликає у вас занепокоєння і ви не знаєте, що саме їй точно допоможе, зверніться до лікаря. Психологічні проблеми не проходять самі собою, а з часом можуть лише поглибитися.

Як допомогти дитині стабілізувати психічний стан?

Майже на кожну емоцію дитини батьки можуть знайти відповідь. Підтримка може бути різною. Нижче йдеться про деякі види підтримки маленьких дітей і підлітків, які перебувають у стресі.

Підтримка маленьких дітей та підлітків
Розгубленість після того, як щось трапилося.
Доступно поясніть дитині, що сталося. Уникайте деталей, які можуть її налякати. Відповідайте на всі запитання без роздратування, поясніть, що зараз сім’я в безпеці. Скажіть: «Я знаю, інші діти кажуть, що тут теж стрілятимуть, але ми переїхали в інше місце і тут ми у більшій безпеці». Розкажіть, що буде далі, особливо про те, що стосується школи та місця проживання.

Почуття відповідальності та провини.
Дайте дитині можливість поділитися своїми переживаннями. Поясніть їй: «Після нещастя багато дітей і дорослих думають, що все могло би бути інакше, але це не означає, що вони винні». Переконайте дитину в тому, що вона не винна, і поясніть їй, чому це відбулося. Ви можете сказати: «Спробуй пригадати, як лікар нам сказав, що Мурчика вже не можна врятувати. Вже було запізно, ти не винен»; «Бабуся з нами не поїхала, бо вона так вирішила. Ми всі хотіли, щоб вона була поруч. Давай їй зателефонуємо».

Постійний страх, що ситуація або реакції на спогади можуть повторитися.
Говоріть: «Це лише спогади, зараз ти в безпеці, я поряд». Постарайтеся зробити так, щоб дитина не бачила репортажів про те, що трапилося. Краще вимкніть телевізор взагалі. І поясніть дитині, що телесюжети та розмови про подію провокують страх того, що подія повториться. Але якщо дитина захоче з вами поговорити про новини, вислухайте її.

Поганий сон, кошмари, страх спати наодинці.
Заспокойте дитину. Скажіть: «Так, це був поганий сон. Давай подумаємо про приємні речі, щоб вони тобі наснилися. Спробуй заснути, а я гладитиму тебе по спинці».
Зміни в поведінці. Незвично агресивна чи неспокійна поведінка.
Організуйте дитині активний відпочинок: нехай більше рухається і так відволікається від своїх почуттів. Запропонуйте їй погуляти, рух допомагає впоратися з сильними почуттями.

Скарги на тілесні болі — головний біль, біль у животі, м’язах.
З’ясуйте, чи є медична причина болю — відвідайте лікаря. Якщо ні, то заспокойте дитину. Скажіть, що така реакція є нормальною. Зробіть масаж м’язів, погладьте по голові/животу, зробіть разом дихальні вправи. Впевніться, що ваша дитина достатньо спить і рухається, правильно харчується та п’є багато води.

Переказування того, що трапилося; відтворення у грі.
Нехай ваша дитина вводить спогади про подію у свої малюнки та ігри. Знайте, що така поведінка є нормальною. Стежте, щоб в іграх та малюнках результат завжди був позитивним. Наприклад: «Ти можеш спробувати намалювати, який вигляд матиме наш будинок, коли ми його відбудуємо. Тоді ми краще зможемо його уявити».

Спостереження за тим, як батьки реагують на нещастя. Діти не хочуть додатково навантажувати батьків своїми проблемами.
Залишайтеся якомога спокійнішими, щоб не посилювати хвилювання дитини. Ви можете сказати: «Так, у мене зламана кістка, але лікар її перев’язав, і мені вже краще. Напевно, ти злякався/-лася, коли побачив/-ла, що я поранився?» Дайте дитині можливість поговорити про ваші і свої почуття.

Як покращити адаптацію дитини до іншого місця проживання під час вимушеного переселення.

ЯК ОРГАНІЗУВАТИ ПОБУТ, ЩОБИ МІНІМІЗУВАТИ СТРЕС

Побут та щоденний розклад дитини має бути організований так, аби бути максимально схожим на той, який вона мала вдома. Тобто мають бути й заняття, і гра, і прогулянки (причому вони надзвичайно важливі саме в цей період).

Зрозуміло, що й батькам на новому місці завжди непросто, вони мають купу справ та проблем. Проте їм варто пам’ятати про базові потреби своїх дітей.

“Насамперед це повноцінні сон та харчування, фізичні вправи, свіже повітря й навчання. Рекомендується скласти такий розпорядок дня, який би передбачав усі ці моменти. Записати його на аркуші, аби не тримати в голові, та розмітити десь на видному місці. Тоді й дитина матиме розуміння, за яким принципом відбуватиметься її нове життя, і це суттєво знизить вплив на неї стресового чинника”.

“Рутинні ритуали мають містити в собі тілесні практики – Обтиратися рушником більш активно, ніж зазвичай, піклуватися про домашніх улюбленців, гладити їх, складати речі та іграшки, бігати босоніж чи купатися у водоймах, якщо погода в місці вашого перебування дозволяє, обійматися з рідними тощо.

Варто приділити особливу увагу харчуванню, бо саме воно може сприяти швидшій інтеграції дитини в нову обстановку. Варто, з одного боку, намагатися лишатися в межах звичної харчової традиції, тобто намагатися готувати для дитини страви, до яких вона звикла вдома. Але з іншого – поступово вводити в її раціон нові продукти.

Це введення має бути свідомим для дитини. Наприклад, якщо вона ніколи не пробувала манго, то нехай потримає його в руках, понюхає, обережно постискає, спробує. Цей процес вмикатиме поступово її інтеграційні та когнітивні здібності, що значно пришвидшить адаптаційний період”.

Також варто дотримуватися домашніх побутових ритуалів або, якщо вони недоступні, починати створювати нові – посидіти ввечері з горнятком чаю, обіймаючись, вкласти спати улюблену іграшку, приготувати одяг на ранок тощо.

Якщо дитина – підліткового віку й вихована в дусі патріотизму, варто дати їй можливість долучитися до волонтерства. Наприклад, підтримка кібератак чи активного спілкування з однолітками з інших країн, аби донести інформацію про те, що зараз відбувається в Україні. Проте батьки мають контролювати кількість часу, що дитина проводить за такою діяльністю, адже життя підлітка не може складатися виключно з воєнних подій. Однієї-двох годин волонтерської діяльності для дитини цілком достатньо.

Важливо відслідковувати, скільки часу дитина проводить у соцмережах та за переглядом новин, адже перевантаження дитячої психіки інформацією та емоційне навантаження в умовах призвичаювання до нового місця, безумовно, має важкі негативні наслідки.

ЯК СПІЛКУВАТИСЯ З ДИТИНОЮ, АБИ ЗНИЗИТИ ЇЇ ТРИВОЖНІСТЬ

Діти через свій вік дуже адаптивні, їм доволі легко пристосуватися до нових умов, з іншого боку, вони дуже добре “зчитують” емоційний стан своїх близьких, тому найперше завдання дорослих – заспокоїтися самим чи принаймні транслювати дітям упевненість.

Обов’язково треба проговорити з дітьми, що відбувається, де вони перебувають та дати їм “горизонт майбутнього”.

“Діти сприймають зовнішній світ через історії, і коли близький дорослий не розповість дитині цю історію, вона зробить це сама для себе. Така дитяча уявна історія може виявитися набагато страшнішою за реальну. Саме тому пояснювати все, що відбувається, надзвичайно важливо, якщо ми хочемо знизити рівень стресу в дитини”, – наголошує психологиня.

Так само є думка, що людині, яка пережила травматичний досвід, не можна говорити про те, що все буде добре, адже насправді ніхто не зможе їй цього гарантувати. Проте це не стосується дитини, адже її вік потребує впевненості в завтрашньому дні. Тому батькам варто заспокоїти дитину й помріяти разом із нею про те, яким буде їхнє життя після нинішніх подій.

“Варто наголосити, що дитина не винна в тому, що обставини змінилися, – Проговорити, що бувають позитивні (з’явилися неочікувані вихідні й родина поїхала на море), нейтральні (магазин був закритим і ми поїхали в інший) та негативні обставини, які впливають на зміну планів та життя. Обов’язково також треба дати опору у вигляді дорослого – не ти опинився в нових обставинах, а ми з тобою разом. Зміна обстановки для дитини найчастіше – це пригода, у якій можна віднайти позитивні моменти та переживати їх разом”.

І, нарешті, варто обговорити з дитиною правила поведінки на новому місці.

“Нині часто трапляється, що доводиться ділити житло з іншими людьми, чий спосіб життя може відрізнятися від вашого. Тому варто проговорити це з дитиною заздалегідь – можливо, тут не можна надто голосно говорити, тупотіти, треба додатково прибирати за собою чи організація певних гігієнічних процедур відбуватиметься по-іншому, аніж удома.

Рекомендується також не лише проговорити, але й потренувати такі собі “правила кризової поведінки”: поки ми живемо тут, ти спочатку швидко робиш те, що я тобі кажу (не йди, зупинись, замовкни, підійди тощо), а вже потім я тобі пояснюю, чому саме так треба було зробити”.

Якщо дитина закривається й відмовляється спілкуватися, у жодному разі не треба її силувати до цього. Мовчання дитини може бути результатом шокового стану: є чимало історій, коли саме пригнічення мовленнєвої діяльності в дітей ставало першою реакцією на травматичні події.

Тому варто створити навколо дитини доброзичливу атмосферу, за можливості відновити приємні домашні ритуали – спільні прийоми їжі, чаювання, масажі або переднічні читання книжок, перегляд фільмів. Не треба примушувати дитину до розмови, але обов’язково демонструвати свою відкритість і готовність до діалогу тоді, коли вона сама цього схоче.

Травма війни – серйозний глибокий процес, який матиме вплив не лише на нас і наших дітей, а ще на кілька поколінь за на ми. І тому в жодному разі не можна намагатися лікувати наслідки самостійно, потрібна допомога фахівців. Нині працюють чимало волонтерів та фахівців цього профілю, тому варто просити про допомогу. З іншого боку, найперше, що потрібно дитині, яка закрилася в собі, – відчуття безпеки. Її треба більше обіймати, приділяти увагу й дати трошки часу на те, щоби вона прийшла до тями.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ДИТИНА ОПИНИЛАСЯ ОКРЕМО ВІД РІДНИХ

Насамперед важливо дати розуміння, хто з дорослих на цей період буде виконувати роль опікуна, до кого можна звертатися з проханнями, по допомогу, кому звітувати чи в кого просити дозволу. Це важливо для дитини будь-якого віку, яка опинилася без рідних людей поруч.

Коли йдеться про підлітковий вік, перебування без батьків може трансформуватися в абсолютно різні емоції – від сорому до остраху та агресії.

“Треба дати дитині можливість проговорити всі свої почуття та емоції, допомогти назвати їх та пояснити, що кожна з них має право на життя і є абсолютно нормальною для людини в такому становищі”.

Дуже корисно організувати зв’язок дитини з рідними, коли є така можливість. Аудіо, а ще краще відеодзвінки, причому чим регулярнішими вони будуть, тим легше дитина адаптуватиметься до нового місця перебування. Варто запропонувати їй до таких “зустрічей” із рідними підготувати так звану “скриньку подій” – спогадів про те, що відбувалося з нею від моменту попередньої зустрічі, що він чи вона робили, чого вдалося навчитися чи досягти. Це допоможе не зациклюватися в розмові на сумуванні та негативних емоціях від розлуки, а спрямувати мислення дитини на конструктив.

КОЛИ ПОВЕРТАТИСЯ ДО НАВЧАННЯ ТА ЯК АДАПТУВАТИСЯ ДО НОВОГО МОВНОГО СЕРЕДОВИЩА

Повертатися до занять потрібно тоді, коли дитина готова до цього. Діти більш гнучкі, ніж дорослі, у них стабільніша нервова система, вони швидше адаптуються. Але навчання – процес, який не варто переривати навіть за тих обставин, що маємо сьогодні.

Проте в умовах небезпеки чи нестабільності дитина не може засвоювати складну інформацію. Варто пам’ятати, що в стресових умовах дитині може знадобитися більше часу на відпочинок.

“Наразі треба брати до уваги, що першочергове завдання – підтримати дитину та відволікти її від того, що відбувається навколо, особливо коли йдеться про тих, хто були змушені переїхати й тимчасово пішли в нові школи. Тому говорити про глибину засвоєння знань у таких умовах не на часі.

Первинне завдання – згуртувати дітей та створити безпечне середовище для всіх, хто долучилися. Найкраще цьому сприятимуть заняття онлайн з мистецтва та арттерапії. Поступово можна залучати дітей до інших заннять.

Вимагати від неї якихось досягнень – це взагалі неприпустимі поняття. Коли дорослий вимагає від дитини засвоєння знань на певному рівні, це означає, що він намагається вдовольнити власні амбіції, а інтереси дитини лишаються поза увагою. Ба більше, коли йдеться про дитину, що перебуває в стресовому стані”.

Психологині радять, якщо родина опиняється за кордоном у новому мовному середовищі, обов’язково долучати дитину до вивчення іноземної мови.

“Це ідеальне середовище для перемикання від стресу. Нейронні мережі, які залучені в опануванні іншої мови, кардинально відрізняються від тих, які працюють у використанні рідної. Коли ми говоримо українською, мислимо, висловлюємо думки, то в нас задіюються емоції та емпатія.

Використання іноземної мови функціонує в когнітивному режимі. Це означає для дитини, що навіть розмови іншою мовою про те, що їй довелося пережити під обстрілами чи на окупованій території, даються психологічно набагато легше, сколихають менш інтенсивні емоції.

Не варто віддавати дітей у заклад освіти одразу після приїзду, треба дати їм час на адаптацію, але вже за кілька днів чи тиждень дитина може йти в у садочок або школу. І як свідчить практика, уже за місяць-півтора дитина буде активно спілкуватися новою мовою та вирішувати нею, як мінімум, побутові питання”.

В європейських країнах давно активно формується мультинаціональне середовище, тому в більшості освітніх систем розроблені так звані welcome-програми, які допомагають дітям-іноземцям швидко адаптуватися в мовній та культурній традиції країни перебування. Це означає, що українським дітям підуть на зустріч у місцевій школі або садочку та допоможуть швидко влитися в колектив та почати опановувати нову мову.

Поради батькам майбутніх першокласників

“Скоро в школу”

Наближається той день, коли ваш малюк вперше увійде в шкільний клас. І зараз ви хвилюєтеся: А чи готовий моя дитина до школи? Як буде вчитися? Як йому допомогти, якщо він зустріне перші шкільні труднощі? Психолого-педагогічний феномен «готовність дитини до школи» складається з різних видів готовності: фізичної, особистісної, мотиваційно вольовий, інтелектуальної, спеціальної.

З 6-7 років з дитиною відбуваються значні зміни – він стрімко зростає, у нього починають випадати зуби, змінюється його поведінка. Діти вже готові розширити своє коло спілкування, у них складається певний рівень домагань і навіть амбіцій. Головне – у них формується внутрішня готовність бути учнем: вони відчувають потребу в підпорядкуванні правилам і хочуть займатися суспільно значущою справою, користь якого визнається всіма дорослими.

Сучасна спеціальна література дає нам безліч порад – як розвивати мовлення дитини, підготувати до навчання грамоті, рахунку, письма, як перевірити чи немає у нього порушень, що заважають навчанню і тд. Доречним буде поговорити не стільки про інтелектуальної, скільки про психологічної готовності до школи, від якої залежить не тільки шкільні успіхи, але і самопочуття дитини. Всі ми хочемо, щоб наші діти росли здоровими і добре вчилися. Але чи завжди ми розуміємо, як багато в чому це залежить саме від душевного настрою дитини.

Рік за роком ми все більше переконуємося в тому, що багато дітей цілком могли б вчитися добре, а деякі-і дуже добре, якби … хотіли. Одні діти прямо говорять про своє небажання вчитися, інші відчувають незрозумілі для дорослих, а тим більше для них самих труднощі. Чи не судити і карати небажання, а зрозуміти його причини і допомогти дитині хотіти вчитися – ось найбільш ефективний шлях, хоча і вимагає від дорослого чимало душевного участі і праці.

Іноді джерелом негативних емоцій стають старші діти, які відчувають труднощі в навчанні. Ось шестирічний хлопчик говорить:
«Скоро я піду в школу, і мене будуть лаяти як Вовку.» Від цих слів до прямого небажання вчитися – рівно півкроку. Чи не так уже рідко і дорослі з найбільш благих намірів залякують дитину: «Ну, що ти крутишся? Ось підеш до школи – там вчителька навчить тебе сидіти смирно!

Не слід, однак, впадати і в іншу крайність, зображуючи школу місцем суцільних радощів та успіхів. Адже ми ще не знаємо, як піде у дитини навчання, як складуться відносини з однолітками і вчителями. Можливо, вони будуть не безхмарними. І тоді дитина, який чекав від школи занадто багато приємного і зайнятість в яких дає легко, ризикує «зламатися» при перших сутичках з труднощами, шкільної реальністю.

Отже, перше і основне: не спотворте віру дитини в себе як в майбутнього школяра ні страхом, ні полегшеними очікуваннями. Нехай він увійде в школу як в нове, цікаве справа-з вірою в свої можливості і готовністю випробувати себе. Шкільна готовність передбачає і готовність до більшої, ніж раніше, самостійності дитини, до співпраці дитини з чужим дорослим і однолітками без безпосередньої підтримки та захисту батьків.

Що ж повинна уміти дитина на 1 вересня?

Він повинен вміти доглядати за собою, самостійно роздягатися і одягатися. Дуже важливо привчати дитину до гігієни: не тільки до обов’язковим ранковим процедурам, а й до того, що стежити за собою потрібно протягом усього дня – поправити зачіску, почистити костюм. Навчіть малюка прибирати своє робоче місце, куточок, дбайливо ставитися до своїх речей. Крім того, дитина повинна добре розуміти, як потрібно і можна вести себе з однолітками і якось з дорослими. Хлопцям треба знати, як звернутися до вчителя, як відповісти на питання, навчіть своїх дітей вітатися і прощатися, говорити “спасибі” і “будь ласка”.

До сих пір школа не вимагає спеціальних знань-умінь читати, писати. Часом ці знання в певному сенсі шкідливі: дитина, яка прийшла в школу занадто «розумним», буде нудьгувати на уроках. Для 1 класу норма рахунок в межах 10, поняття більше-менше, цього цілком достатньо. А ось знання предметно зорове як виглядає ми, тварини, рослини – повинні бути обов’язково. Дуже часто з’ясовується, що першокласник не може розповісти про сім’ю, як слід пояснити не тільки де працюють батьки, а й як їх звуть.

Особливу увагу хочеться звернути на питання здоров’я. треба приділяти першорядну увагу зміцненню здоров’я, фізичному розвитку, загартовуванню, розвивати моторику, координацію, необхідно не просто гуляти у дворі, а грати в рухливі ігри. Перед школою необхідно встановити режим дня-години відпочинку, їжі, занять, прогулянок. Відсутність режиму в першу чергу б’є по здоров’ю, по незміцнілій нервовій системи. Режим допомагає правильно поєднувати працю і відпочинок, звикати до нових умов життя. Лікарі стверджують,
що режим дня-це найкраща міра, яка попереджає збудливість і дратівливість дітей. У першому класі не варто перевантажувати дитину різними гуртками, по крайній мере, перші півроку, а далі діяти по обстановці. Виробляйте посидючість дитини, але не поспішаючи. Пам’ятайте посидючість досягається не примусом, а живою зацікавленістю.

Шкільна готовність - це здатність не тільки до посидючості праці, але і до творчості. Дитячі саморобки цінні не тільки тим, що дитина їх змайстрував, а й тим, що він знаходить для них різне застосування. Корисно звернути увагу і на те, як дитина реагує на похвалу і осуд, перемогу і поразку. При крайніх типах реакцій дитини на успіх і неуспіх треба спробувати їх врівноважити. Шкільна готовність – це сплав знань і навичок, необхідних для успішного навчання, і готовності до співпраці і подолання труднощів, позитивного ставлення до школи та навчання. важливо душею відчути складність переживань дитини при настільки разючому зміні життя, як вступ до школи, і допомогти йому. Це, до всього іншого, не тільки збільшує його готовність до школи, але і збереже йому здоров’я.

“Розвиток дрібної моторики руку дітей дошкільного віку”

Батьків завжди хвилює питання, як забезпечити повноцінний розвиток дитини і як правильно підготувати його до школи. Вченими доведено, що розвиток руки та розвиток мови і мислення дитини тісно зв’язані між собою.

Розвиток дрібної моторики це один з найважливіших показників інтелектуальної готовності малюка до шкільного навчання. Зазвичай, якщо у дитини добре розвинута дрібна моторика, вона завжди логічно міркує, в неї добре розвинута пам’ять, увага та зв’язна мова. Вчителі завжди відзначають, що першокласники дуже часто відчувають великі труднощі в опануванні навичок в письмі. Письмо – це складний навик, який включає виконання унікальних, координованих рухів руки. Отже техніка письма потребує сумісної злагодженої роботи м’язів кисті та всієї руки, а також розвиненого зорового сприйняття та довільної уваги.

Для повного оволодіння навичками письма необхідно мати певну функціональну зрілість кори головного мозку, у непідготовлених до письма дітей, при недостатньому розвитку дрібної моторики та зорового сприйняття і уваги, як правило, приводить до стану тривоги дитини у школі та негативного ставлення до навчання. Тому в дошкільному віці дуже важливо розвивати механізми, які потім будуть необхідні для оволодіння письмом, створювати умови для постійного накопичення дитиною практичного та рухового розвитку і навичок ручної вмілості.

В дошкільному віці дуже важливою рахується саме підготовка до письма, а не саме навчання писати, і це повинно починатися задовго до шкільної парти. Батьки, які в певний час починають приділяти належну увагу певним вправам, різноманітним завданням, іграм, що до розвитку дрібної моторики та координації рухів рук, наразі вирішують відразу два питання: по-перше, вони непрямим чином починають впливати в загальному інтелектуальному розвитку малюка, по-друге, вони його до оволодіння навичок письма, які в майбутньому обов’язково допоможуть уникнути різних проблем шкільного навчання.

Гра “Коники” По дорозі білою, гладкою Скачуть пальці, як конячки. Цок-цок-цок, цок-цок-цок.Скаче жвавий табунець Пальчики “скачуть” по столу в ритмі вірша)

Графічні вправи Завдання “Штрихування” Намалюйте контурну картинку, наприклад, фрукт, або овоч і дайте дитині заштрихувати картинку прямими рівними лініями, не виходячи за її контури.

Завдання “Обведи малюнок” Намалюйте контурну картинку і дайте дитині обвести малюнок точно по лініях, не відриваючи олівець від паперу.

Завдання “З’єднай по точках” Намалюйте контурну картинку пунктирними лініями і дайте дитині з’єднати пунктири (точки) однією суцільною лінією, не відриваючи олівець від паперу.

Завдання “Намалюй фігури” Намалюйте дві геометричні фігури, одну велику, іншу маленьку дайте дитині намалювати всередині великої фігури, що поступово зменшуються фігури, а навколо маленької – поступово збільшуються фігури. Торкатися стінок попередньої фігури можна. Чим більше вийде фігур, тим краще.

Завдання “Намалюй таку ж картинку” Намалюйте будь-яку картинку і дайте дитині повторити ваш малюнок.

Завдання “Дорисуй картинку” Намалюйте ліву половину картинки і дайте дитині домалювати праву половину малюнка.

Завдання “Графічний диктант” Дитині дається наступна інструкція: “Слухай уважно і проводь лінії під диктовку. Одна клітинка вгору, одна клітинка направо, одна клітинка вниз, одна клітинка направо» і т. д. ” Візерунки можуть бути різними.

Чим ще можна позайматися з дитиною, щоб розвинути ручну вмілість? • Розминати пальцями пластилін, глину;нанизувати великі і дрібні ґудзики, кульки на нитку; грати з мозаїкою, конструктором, кубиками; грати з піском, водою; різати ножицями (аплікація, симетричне вирізування, вирізання різних фігурок)малювати різноманітними матеріалами (олівцем, ручкою, крейдою, аквареллю, кольоровою крейдою, гуашшю)

Ваша дитина йде до школи.

Поради батькам першокласника

Школа, Свято першого дзвоника, перша вчителька, які емоції зараз у вас дорослих викликають ці слова? Адже відтоді, коли ви вперше перетнули поріг школи, минуло стільки часу. Протягом багатьох років ви не згадували про школу або ж лише іноді згадували її – коли зустрічались з колишніми шкільними друзями, святкуючи річниці закінчення школи, або, спілкуючись з друзями, діти яких уже ходять до школи. Школа вам видавалась далекою аж до сьогодні, коли настав час вашій дитині йти до першого класу. Чи то час так стрімко спливає, чи діти занадто швидко виростають?

Ваша дитина незабаром йтиме до школи, а вам здається, що нещодавно ви возили її у візочку, вчили ходити та їздити на триколісному велосипеді, раділи її першим словам, добирали всілякі відповіді на численні запитання.

Як зацікавити дітей читати

Давайте хороший приклад Вашій дитині, показуючи їй, як Вам подобається читати. Тримайте вдома велику кількість книг та журналів. Нехай Ваша дитина побачить Вас за читанням.

Дайте дитині подивитися Вашу книгу. Читайте її вголос або дозвольте їй прочитати її Вам. Визначте певний час і місце для читання.

Регулярно відвідуйте бібліотеку. Покажіть Вашій дитині, як бібліотека працює і де дитина може знайти свої улюблені книги.

Приносьте своїй дитині книги, які задовольняють її індивідуальні потреби, наприклад, на спортивну тематику, про тварин, птахів, включаючи художню і документальну літературу.

Зацікавте свою дитину яким-небудь хобі чи діяльністю, котра потребує читання та подобається їй. Конструюйте, готуйте їжу, грайте в настільні ігри, через те що такі заняття потребують, щоб дитина читала інструкції.

Заохочуйте Ваших дітей до листування зі своїми однолітками. Ними можуть бути друзі, котрі переїхали далеко, далекі родичі, просто друзі з листування.

Організуйте «пошук скарбів». Заховайте якусь річ, наприклад нову книгу, а потім лишіть письмові підказки, котрі приведуть дитину на це місце.

Заплануйте екскурсію до зоопарку, цирку, музею тощо. Знайдіть книги, котрі з цим пов’язані, і поділіться ними з Вашою дитиною.

Заохочуйте Вашу дитину складати різні історії і записуйте їх в той час, коли вона їх розповідає. Зробіть її власну збірку оповідань, записуючи історії і добавляючи її власні малюнки. Пізніше Ваша дитина зможе читати свою книгу Вам, другу, молодшому брату чи сестрі.

Якщо Ваша дитина – неохочий читач, вигадайте гру з читання буденних речей, таких як коробка з-під каші, наклейки, старі листівки, комікси, програми телепередач. На холодильнику чи родинній інформаційній дошці лишайте повідомлення, котрі її можуть зацікавити.

Декілька порад щодо режиму дня

12 годин сну з урахуванням обіднього (1-1,5 год.) для поновлення сил.

Після школи не спішіть садити дитину за завдання, необхідно 2-3 години відпочинку (обідній сон). Найпродуктивніший час для занять вдома з 15до 16 години. Заняття ввечері безрезультатні, завтра доведеться все починати спочатку.

Не примушуйте дитину готувати уроки за один раз. Після 20 хв. занять необхідні 10-15 хв. «перерви».

Під час приготування уроків не сидіть над дитиною, давайте їй можливість працювати самостійно, але якщо буде потрібна ваша допомога, наберіться терпіння. Спокійний тон та підтримка («Не хвилюйся, все вийде», «Давай розбиратися разом», «Я тобі допоможу»), похвала, навіть якщо щось не виходить, необхідна. Не акцентуйте увагу на оцінках («Не дарма з письма в тебе одні «2» та «З»). Якщо ви будете дотримуватись вищевказаних побажань у вихованні, ваша дитина виросте врівноваженою та спокійною.

Підготував практичний психолог ЗДО №155 Немчин В.В.

А Адаптація дитини до дошкільного закладу

Дошкільне дитинство – великий і відповідальний період психологічного розвитку дитини – це вік початкового, фактичного становлення особистості. Порушення будь-якої ланки механізму психологічної структури розвитку дитини може суттєво вплинути на її подальший розвиток. Дошкільні заклади першими відкривають перед дитиною світ соціально-суспільного життя. Дитячий садок (разом з родиною) бере на себе функції виховання та формування особистості. Початок відвідування дитиною дошкільного закладу – дуже напружений період, який вимагає від неї перебудови всіх уявлень і стосунків з оточуючими людьми, включення її в нову соціальну ситуацію. Одні діти легко налагоджують контакти з дітьми і дорослими, пристосовуються до нових умов, режиму; процес адаптації у них проходить легко й безболізно. У інших зміна соціальних стосунків, умов існування викликають значні труднощі, дитина стає неспокійною, примхливою, замкнутою тощо. Порушується емоційна рівновага, травмується психіка.

Під час адаптації дитини до дошкільного закладу велике значення у забезпечені психологічного комфорту має особистісно зорієнтований підхід, який передбачає визначення єдиних вимог виховання в родині і в дитячому садку. Важливо з’ясувати стиль виховання в родині, вимоги батьків до дитини, режим дня дитини вдома, настрій протягом дня, загальний стиль поведінки тощо.

Щоб процес пристосування дитини до нових умов пройшов максимально безболізно, необхідно підготувати її до цього. За кілька тижнів до того, як дитина почне відвідувати дитячий садок, доцільно змінити час перебування з нею батьків, спробувати наблизити режим дитини вдома до режиму дитячого закладу, який вона має відвідувати. Не слід з першого дня залишати дитину у дитячому садку до вечора, тривалість перебування її в новому колективі має становити півтори – дві з половиною години на день і поступово збільшуватися. Краще в перші дні приводити дитину лише на прогулянки, оскільки така ситуація звична для неї, їй легше зорієнтуватися в ній, познайомитися із дітьми та вихователями.

Але слід пам’ятати про таку особливість дітей, яку можна назвати «зараженням емоціями»: почне плакати одна дитина, її «підтримає» інша; дитина яка щойно почала відвідувати дошкільний заклад, може стати свідком плачу і негативних емоцій інших дітей під час прощання з батьками. Немає сенсу говорити про те, як така ситуація вплине на її настрій. Тому бажано приводити дитину до дитячого садка в другій половині дня, на вечірню прогулянку. Тоді можна звернути її увагу на те, як батьки приходять по дітей, як вони радісно зустрічаються, як діти прощаються одне з одним, домовляються про завтрашню прогулянку. Такий позитивний досвід значно полегшує процес адаптації. Буває що дитина не плаче, але і не грає: вона пригнічена. Такий стан повинен турбувати не менше, ніж плач або вередування. Час перебування дітей у групі до мінімуму, а домашні умови перебування наблизити до режиму дитячого садка, організувати вправи на самостійність, щоб дитина навчилась сама обслуговувати себе. Батьки можуть пройти в групову кімнату разом з дитиною. Підтримка, турбота, впевненість у тому, що мама поруч, допомагає дитині освоїтися в новій обстановці, установити стосунки з виховатилем, з дітьми. Мати може разом з дитиною розглянути іграшки, предмети побуту, спальню, погратися з дітьми. Присутність близької людини дає дитині можливість спокійніше орієнтуватися в нових умовах. Важливу роль у звиканні до нових умов відіграє інтимізація предметів, можливість принести із собою свої іграшки. Завдяки цьому в дитини підтримується фон упевненості; улюблена знайома іграшка допомагає відвернути увагу від прощання.

Вихователі, батьки повинні поводитися таким чином, щоб дитина відчула, що її люблять, пілкуються про неї, сприймають такою, якою вона є.

Рекомендації батькам

«Як ставитися до комп’ютерних ігор?»

Ретельно добирайте комп’ютерні ігри. Для початку пограйте в комп’ютерну гру самі, щоб зрозуміти, чи підходить вона дитині.
Не купуйте дитині ігри, у яких є агресія, насильство.
Віддавайте перевагу іграшкам із тими персонажами, які вже знайомі вашій дитині за казками, мультфільмами або вашими розповідями.
Щоб зрозуміти, чи підходить гра за віком, до даних, позначених на етикетці, додавайте від 3 до 6 місяців (і навіть 1-1,5 року, якщо ваш малюк легко збуджується, емоційно нестійкий, виявляє ознаки ігроманії, залежність від ігор або йому менше 6-7 років).
Якщо ви відчули , що комп’ютерна гра починає «затягувати» дитину, скоріше намагайтеся наповнити її життя гарними враженнями та скравими емоціями.

Рекомендації для батьків

«СЛОВА, ЯКИМИ ВАРТО ЗАМІНИТИ ЗВИЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ В СТОРОНУ ДИТИНИ. ПРИЙОМ, ЯКИЙ СПРАВДІ ПРАЦЮЄ!»

Спробуйте замінити звичні зауваження дитині, які використовуєте регулярно, новими словами, і зміниться все – інтонація, ваш настрій, а головне, реакція дитини! Спробуйте – це працює!

Замість роздратованого: “Пішли швидше, скільки тебе чекати!” Скомандувати: “На старт, увага … руш! Побігли! “
Замість загрозливого: “Їж, інакше не отримаєш десерт” порадувати: “Після того як зникне ця крииихітна котлетка, до тебе прилетить щось смачненьке”.
Замість грубого: “Прибери за собою” вимовити мрійливим голосом: “От якби ти був чарівником і зміг би начарувати порядок на столі …”
Замість розсердженого: “Не заважай!” Сказати: “Іди, пограйся трохи сам. А коли я звільнюся, ми влаштуємо міні-свято”.
Замість незадоволеного: “Не вередуй, піратська футболка в пранні, одягай ту, яка є” примирити з неприємністю: “Дивись-но, а ось родичка твоєї піратської футболки. Давай її одягнемо!”
Замість риторичного: “Ляжеш ти, нарешті, спати?!” Поцікавитися: “Показати тобі хитрий спосіб укривання ковдрою?”
Замість злого: “По попі захотів?” Випустити пар: “Цікаво, кому це я зараз вуха відірву і шию намилю?”
Замість безсилого: “Щоб я ніяких “не хочу” не чула!” Несподівано закричати: “Ой, дивися, Капризка прибіг. Лови, лови його, щоб він нам настрій не псував!”
Замість нудного: “Скільки разів повторювати!” Сказати таємничим шепотом: “Раз-два-три, передаю секретну інформацію … Повторіть, як чутно”.
Замість менторського: “Руки помив?” Запропонувати: “Давай поспорим, що вода з твоїх рук потече чорна?”

Рекомендації для батьків

ЯКЩО МАЛЮК ГОВОРИТЬ ПОГАНІ СЛОВА

Маленькі діти впитують інформацію, як губки. Дуже часто серед цієї інформації попадаються не зовсім пристойні слова і вирази, які слід було б пропустити повз вуха. Але дитина саме їх і запам’ятовує краще всього, та й потім з великим задоволенням відтворює. Отже, що ж робити, якщо дитина лається? І чого робити не варто?

Якщо малюк у віці до 3-х років говорить погане слово/слова

В першу чергу запитайте дитину, де вона почула це слово. Тільки зробіть це абсолютно спокійно, неупереджено, не показуючи малюкові своєї емоційної реакції. Може бути таке, що дитина чула зовсім інше слово, яке зовсім не є лайкою, але перекрутила його на свою дитячу мову, і вийшло щось непристойне.
Прослідкуйте за манерою спілкування в своїй сім’ї. Якщо хтось із вас вживає лайки в розмові, тоді несправедливо вимагати від дитини уникати цих слів … Не допоможуть навіть такі вмовляння, що ці слова можуть вживати тільки дорослі, а діткам поки не можна. У такому випадку дитина робить закономірний висновок: оскільки лаятися можна тільки дорослим, значить, якщо я лаюся – я дорослий. Тоді малюк буде лаятися, щоб здаватися дорослим.
Знайдіть джерело, від якого малюк чує такі слова і, якщо є можливість, постарайтеся це джерело “знешкодити” (обмежте спілкування, попросіть стримуватися при дитині).
Ви можете спробувати розповісти дитині, що це слово виховані люди не говорять, що вам неприємно чути такі слова, що вам не подобається, коли люди говорять так. Але ваші переконання з великою ймовірністю ні до чого не приведуть. Хоча сказати це дитині все-таки варто.
Не акцентуйте увагу на висловлюваннях дитини. Ні в якому разі не смійтеся(інакше ви покажете дитині, що погане слово вас веселить, і дитина буде продовжувати його вживати, щоб насмішити вас). Не сваріть дитину, не соромте її (адже таким чином ви покажете дитині значимість того, що він вимовив це слово, а це викличе у нього бажання ще і ще говорити такі слова, щоб знову і знову викликати реакцію у мами). Взагалі не варто дуже емоційно реагувати, щоб не акцентувати на цьому увагу. Просто зробіть вигляд, що цього слова малюк взагалі не вимовляє. Якщо не звертати увагу, то через день-два дитина сама забуде це слово.

Діти, котрим більше трьох років (вік вказано приблизно, оскільки кожна дитина розвивається своїми темпами) вже усвідомлено використовують лайку.

Як і в попередньому випадку обмежте спілкування дитини з джерелом лайок
Слідкуйте за спілкуванням в сім’ї
Не акцентуйте увагу зайвий раз, якщо дитина сама не помітила, як вимовила непристойний епітет, але старшим діткам слід обов’язково показати своє ставлення до таких слів.
Можливо, дитина таким чином хоче привернути вашу увагу, або продемонструвати свою силу. У такому разі не давайте емоційної реакції, щоб показати дитині, що на вас не діє такий спосіб привертання уваги, що ви не вважаєте лихослів’я проявом сили. Залишайтеся спокійними.

Але буває, що ці способи вже не діють. В такому випадку:

Грамотно продемонструйте своє неприйняття непристойних виразів. Для цього використовуйте такі фрази: “Мені не подобаються такі слова”, “У нас в сім’ї так не говорять”, “Мені неприємно чути такі слова”, “Ці слова говорити непристойно, вони можуть образити людину”. Пам’ятайте, що інтонація повинна бути абсолютно спокійною.
Якщо малюк все-таки продовжує, можна застосувати більш хитрий спосіб. Але вдаватися до нього варто тільки в крайньому випадку, коли інші методи зовсім не діють. Дозвольте дитині лаятися (оскільки заборонений плід солодкий), але тільки в певному місці. Наприклад, запропонуйте говорити погані слова тільки біля сміттєвого відра, або в туалеті. Можна виділити окрему чашку, в яку дитина може вимовити все непристойні слова (тільки пити потім з цієї чашки не варто), або відвезти дитину в поле/в ліс, і нехай там говорить всі лайки, які знає. А ви в цей час зберігайте спокій і не показуйте дитині свої емоції.
Можна вдатися до хитрощів, але зауважте, що деякі діти настільки кмітливі, що таким способом ви нічого не досягнете. Тому спочатку проаналізуйте, підійде це вашому малюку, чи ні. Ітак, скажіть дитині, що говоріння поганих слів – це хвороба, котру потрібно лікувати узваром із спеціальних трав. Підіть разом з малюком у аптеку і купіть лікарські трави, причому чим складніша назва буде, тим краще. Можете придбати череду, чебрець, звіробій, тисячолистник… Вдома разом з малечею зваріть чудо-зілля. Використайте невелику кількість трав, додайте меду, кілька крапель сиропу від кашлю (для більшої переконливості). Давайте малюку по 3 чайні ложки цього “зілля” 3 рази в день. За 2-3 дні хвороба покине вас. Тільки не дивуйтесь, якщо через деякий час малеча попросить напоїти таким зіллям ще й тата, чи дідуся.

Буває, що дитина сказала непристойне слово при сторонніх

1.Спокійно вибачтеся за малюка.

2.Далі швидко змініть тему, щоб ніхто

не встиг відреагувати на висловлювання вашої дитини.

3.Також збережіть спокій.

4.Потім удома наодинці з дитиною проговоріть свою позицію

з приводу лайливих слів.

Заголовок 1

1

Булінгу - НІ!

Віддай людині крихітку себе. За це душа поповнюється світлом.

Л. Костенко

Образливі прізвиська, глузування, піддражнювання, підніжки, стусани з боку одного або групи учнів щодо однокласника чи однокласниці – це ознаки нездорових стосунків, які можуть призвести до цькування — регулярного, повторюваного день у день знущання. Регулярне та цілеспрямоване нанесення фізичної й душевної шкоди стало об’єктом уваги науковців і педагогів, починаючи з 70-х років минулого століття, й отримало спеціальну назву – булінґ.

Про булінг

Булінґ (від англ. bully – хуліган, задирака, грубіян, «to bully» — задиратися, знущатися) – тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки, щоб заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або ж створити негативне середовище для людини.

Прикметною ознакою булінґу є довготривале «відторгнення» дитини її соціальним оточенням.

Найчастіше булінґ відбувається в таких місцях, де контроль з боку дорослих менший або взагалі його нема. Це може бути шкільний двір, сходи, коридори, вбиральні, роздягальні, спортивні майданчики. У деяких випадках дитина може піддаватися знущанням і поза територією школи, кривдники можуть перестріти її на шляху до дому. Навіть удома жертву булінґу можуть продовжувати цькувати, надсилаючи образливі повідомлення на телефон або через соціальні мережі.

Булінг в Україні

За даними різних досліджень, майже кожен третій учень в Україні так чи інакше зазнавав булінґу в школі, потерпав від принижень і глузувань: 10 % – регулярно (раз на тиждень і частіше); 55 % – частково піддаються знущанню з боку однокласників; 26 % – батьків вважають своїх дітей жертвами булінґу.

Жертви й ініціатори булінгу

Практично в кожному класі є учні, які стають об’єктами глузувань та знущань, а також агресори, які є ініціаторами булінґу.

Найчастіше цькування ініціюють надміру агресивні діти, які люблять домінувати, тобто бути «головними». Їх не турбують почуття і переживання інших людей, вони прагнуть бути в центрі уваги, контролювати все навколо. Принижуючи інших, вони підвищують власну значущість. Нерідко це відбувається через глибокі психологічні комплекси кривдників. Можливо, вони самі переживали приниження або копіюють ті агресивні й образливі моделі поведінки, які є у їхніх сім'ях.

Зазвичай об'єктом знущань (жертвою) булінґу вибирають тих, у кого є дещо відмінне від однолітків. Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності; манера спілкування, поведінки; незвичайне захоплення; соціальний статус, національність, релігійна належність. Найчастіше жертвами булінґу стають діти, які мають:

фізичні вади – носять окуляри, погано чують, мають порушення опорно- рухового апарату, фізично слабкі;
особливості поведінки – замкнуті чи імпульсивні, невпевнені, тривожні;
особливості зовнішності – руде волосся, веснянки, відстовбурчені вуха, незвичну форму голови, надмірну худорлявість чи повноту;
недостатньо розвинені соціальні навички: часто не мають жодного близького друга, краще спілкуються з дорослими ніж з однолітками;
страх перед школою: неуспішність у навчанні часто формує у дітей негативне ставлення до школи, страх відвідування певних предметів, що сприймається навколишніми як підвищена тривожність, невпевненість, провокуючи агресію;
відсутність досвіду життя в колективі (так звані «домашні» діти);
деякі захворювання: заїкання, дислалія (порушення мовлення), дисграфія (порушення письма), дислексія (порушення читання);
знижений рівень інтелекту, труднощі у навчанні;
високий інтелект, обдарованість, видатні досягнення;
слабо розвинені гігієнічні навички (неохайні, носять брудні речі, мають неприємний запах).

За даними U-Report, 49 % підтвердили, що вони піддавалися булінґу, а саме через: зовнішність, стать, орієнтацію, етнічну належність.

Форми та види булінґу

Людину, яку вибрали жертвою і яка не може постояти за себе, намагаються принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами. Найпоширенішими формами булінґу є:

словесні образи, глузування, обзивання, погрози;
образливі жести або дії, наприклад, плювки;
залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити;
ігнорування, відмова від спілкування, виключення із гри, бойкот;
вимагання грошей, їжі, речей, умисного пошкодження особистого майна жертви.
фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження);
приниження за допомогою мобільних телефонів та інтернету (СМС-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі у чатах і т.д.), поширення чуток і пліток.

Види булінґу можна об’єднати у групи словесного (вербального), фізичного, соціального (емоційного) й електронного (кібербулінґ) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу.

70 % знущань відбуваються словесно: принизливі обзивання, глузування, жорстока критика, висміювання та ін. На жаль, кривдник часто залишається непоміченим і непокараним, однак образи безслідно не зникають для «об’єкта» приниження.

Фізичне насильство найбільш помітне, однак становить менше третини випадків булінґу (нанесення ударів, штовхання, підніжки, пошкодження або крадіжка особистих речей жертви та ін.).

Найскладніше зовні помітити соціальне знущання — систематичне приниження почуття гідності потерпілого через ігнорування, ізоляцію, уникання, виключення.

Нині набирає обертів кібербулінґ. Це приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету. Діти реєструються в соціальних мережах, створюють сайти, де можуть вільно спілкуватися, ображаючи інших, поширювати плітки, особисті фотографії або зроблені в роздягальнях чи вбиральнях.

Наслідки шкільного насилля

Жертви булінґу переживають важкі емоції – почуття приниження і сором, страх, розпач і злість. Булінґ вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

неадекватне сприймання себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність;
негативне сприймання однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули у школі;
неадекватне сприймання реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;
девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

Як реагувати на цькування

Молодші школярі мають неодмінно звертатися по допомогу до дорослих — учителів і батьків. Допомога дорослих дуже потрібна і в будь-якому іншому віці, особливо якщо дії кривдників можуть завдати серйозної шкоди фізичному та психічному здоров'ю.

Старші діти, підлітки можуть спробувати самостійно впоратись із деякими ситуаціями. Психологами було розроблено кілька порад для них.

Як впоратися з ситуацією самостійно

Ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, адже, навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.
Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви можете спантеличити кривдника/кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам.
Стримуйте гнів і злість. Адже це саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.
Не вступайте в бійку. Кривдник тільки й чекає приводу, щоб застосувати силу. Що агресивніше ви реагуєте, то більше шансів опинитися в загрозливій для вашої безпеки і здоров'я ситуації.
Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.

Що можуть зробити батьки

Багато учнів соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінґу.

Проте якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу, то скажіть їй:

Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви повністю на її боці).
Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).
Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).
Таке може трапитися з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи той момент свого життя).
Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу).
Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).

Не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до класного керівника, а в разі його/її неспроможності владнати ситуацію, до завуча або директора школи. Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожної дитини.

Якщо вчителі та адміністрація не розв’язали проблему, не варто зволікати із написанням відповідної заяви до поліції.

Що можуть зробити вчителі

У школі вирішальна роль у боротьбі з булінґом належить учителям. Проте впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:

Усі члени шкільної спільноти мають дійти єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість у школі є неприйнятними.
Кожен має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство й цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру має бути включено до шкільної програми.
Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила. Правила мають бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.
Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.
Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.
Аналізуючи ситуацію, треба з’ясувати, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов'язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.
Залежно від тяжкості вчинку можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.
Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і , якщо треба, покликати на допомогу дорослих.
Потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.
Для успішного попередження та протидії насильству треба проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

Навчання навичок протидії булінґу в школі

Насильство у школі – буденна реальність для багатьох людей в усьому світі. Переслідування, знущання, погрози онлайн, образи – все це негативно впливає на школяра та його успіхи в навчанні. Що стоїть за насильством у школах і що можна зробити, аби зупинити його, учні можуть дізнатися на тренінгах, які проводять на уроках основ здоров’я або у старшій школі на виховних годинах.

Нижче наведено тренінги, що їх проводять за чинною програмою предмета «Основи здоров’я» для учнів 1-9 класів. Ознайомлення з цими тренінгами важливе для розуміння того, яким чином досягається набуття життєвих навичок у рамках освітнього процесу.

Тренінги для початкової школи

4 клас

Тренінг 4. Як відстояти себе. Діти демонструють уміння говорити «ні» на пропозиції однолітків, називають способи протистояння насиллю у своєму середовищі, наводять приклади позитивного та негативного впливу однолітків.

Тренінги для основної та старшої школи

5 клас

Тренінг 7. Спілкування з однолітками. Учні розвивають навички рівноправного спілкування з однолітками, вчаться розпізнавати ознаки дружнього й недружнього спілкування, протидіяти проявам агресії у своєму середовищі, захищати друзів від кривдників, звертатися по допомогу в критичних ситуаціях.

6 клас

Тренінг 3. Як протистояти тиску однолітків. У ході заняття учні вчаться розпізнавати маніпуляції і протидіяти їм, демонструють уміння відмовлятися від небезпечних пропозицій сторонніх людей, друзів, протидіяти тиску компанії.

Тренінг 10. Підліткові компанії. Учні вивчають ознаки дружніх, недружніх, небезпечних компаній. Демонструють здатність припиняти агресію і насилля у своєму середовищі.

8 клас

Тренінг 3. Стоп булінг. Розвивають навички співчутливого ставлення до жертв насилля, навички надання і отримання допомоги. Вчаться розрізняти булінґ і піддражнювання, розробляють стратегії подолання булінґу

Тренінг 4. Безпека спілкування у мережі Інтернет. Учні усвідомлюють відмінності між поняттями «булінґ» і «кібербулінґ», демонструють навички в умінні захищати персональні дані, уникати ризикованої поведінки в мережі Інтернет.

Список використаних джерел:

Глобальне опитування про булінг [Електронний ресурс] // ЮНІСЕФ – Режим доступу до ресурсу: http://www.unicef.org/ukraine/ukr/infographicbullying-upd.pdf
ЮНЕСКО. Как остановить насилие в школе. Пособие для учителей. – 2011 г.
Воронцова Т. В. Вчимося жити разом. Посібник для вчителя з розвитку соціальних навичок у курсі «Основи здоров’я» (основна і старша школа) [Електронний ресурс] / Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко та ін.—К.: Алатон, 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://drive.google.com/drive/folders/0Bzt9FAqrO9WcLXZwZVlJaFBCS3c.

Заголов

Поради психолога щодо мінімізації наслідків стресу після евакуації в результаті повідомлення про мінування (психотравми, паніку,фобії тощо)

Ми всі усвідомлюємо, що життя – то найбільша цінність, тому дбаємо про те, щоб у разі надзвичайної ситуації всі, хто мимоволі став учасником евакуації в результаті повідомлення про мінування (діти, педагоги, батьки) отримали й психологічну підтримку.

Перше

Потрібно розуміти,що страх і стрес у подібному випадку – нормальна реакція. Така реакція необхідна людині, щоб мобілізувати всі сили організму для реагування на події. Чим менше людина боятиметься самого відчуття страху, тим спокійніше вона поводитиметься.

«Не в кожної дитини, яка пережила травмувальну подію, розвивається посттравматичний стресовий розлад. Це залежить від багатьох чинників. Важливо пам’ятати, що іноді ПТСР може розвиватися через місяці після травмувальної події й переходити в хронічну форму», –Залежно від віку дитини ПТСР може мати певні ознаки.

У дітей до 2–7 років:

порушення сну – труднощі із засинанням, нічні кошмари, часті пробудження вночі;
болі в животі, не зумовлені фізіологічними причинами;
енурез, енкопрез;
наявність генералізованого страху;
агресивна поведінка або надмірна плаксивість;
«солодкий до матері» або іншого важливого дорослого;
порушення пізнавальної активності;
часте програвання травмувальної події;
регрес;
уникнення соціальної активності;
різні вегетативні реакції на події, що нагадують психотравматичні: прискорене дихання й серцебиття, блідість.

порушення сну;
нудота, блювота, болі в животі, розлад шлунку, не зумовлені фізіологічними причинами;
різні страхи, особливо які виникають на самоті;
переживання почуття провини і відповідальності за те, що трапилося;
складності в навчанні новому;
зниження концентрації уваги, пам’яті;
часті переказування і програвання травмувальної ситуації;
відчуття небезпеки для себе і/або близьких людей;
нестабільна поведінка;
часті перепади настрою;
порушення в харчуванні (відсутність апетиту або надмірний апетит).

По-друге

Як пояснити всім, хто мимоволі став учасником евакуації в результаті повідомлення про мінування, що відбувається? Говорити.

Бо,що справді лякає невідомість. Потрібно було проговорити(можливо, й не один раз), що так, зараз склалася така ситуація, що повідомлення про «замінування» надходять у різні заклади країни, і на ці події не можуть вплинути ані вчителі, ані батьки. На щастя, такі повідомлення найчастіше не несуть реальної загрози. Що евакуація - це вимушена міра, і все згодом повернеться до норми. Пояснити які відчуття, стани може відчувати людина під час та після евакуації в результаті повідомлення про мінування та хто може надати підтримку.

По- третє

Пояснити, що людина,яка надасть допомогу поруч.

Якщо дитина чи батьки дитини відчувають симптоми пост травматичного роздаду-ви можете звернутись за допомогою до психолога закладу.

Як можуть батьки допомогти дитині подолати наслідки стресу після евакуації в результаті повідомлення про мінування (психотравми, паніка,фобії тощо)?

Поради батькам

Дитина може бути бути емоційно нестабільною(плакати, кричати, вередувати, проявляти ознаки агресії чи авто агресії тощо). Тому надайте дитині емоційну підтримку(обійми, ласкові слова,пустощі тощо).Ні в якому разі не лайте її,не применшуйте рівень страху.

Намалюйте страх. В залежності від дитини малюнок можна порвати або сховати, або, навпаки, вставити в гарну рамку.

Казкотерапія. Програйте стресовую ситуацію з улюбленими казковими чи мультиплікаційними героями Вашої дитини.

Розкажи про страх. Говоріть дитині про не тільки про ситуацію з мінуванням, але й про власні історії,коли ви чогось боялись. Пригадайте, як дитина чогось злякалась раніше та похваліть дитину за те,як вона подолала той страх.

На час тривоги у дитини уникайте гучних заходів веселощів. Це може не звеселити, а навпаки пригнітити або знервувати дитину.

Побалуйте дитину. Неможливо залюбити малечу. Наша любов,її прояв через приємний час, смаколики, пустощі- це запас емоційної стабільності на все життя. І навіть у дорослому віці ваша дитина буде згадувати ці приємні миті та нибиратись сил для життя.

Четверте

Не применшуймо рівень загрози.

Іноді людина, яка пережила реальну або потенційну загрозу життю відчуває ПТСР(посттравматичний стресовий розлад), що має не тільки коригуватися психологом, а й лікуватися неврологом,психіатром тощо.

ок 1

Сайт создан на Wix.com